1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
  • В МІСЬКІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЕБЮТУВАЛА ПОЕТЕСА НАТАЛІЯ ЯСТРЗЕМСКІ

  • В ГОЛОВНІЙ БІБЛІОТЕЦІ МІСТА ЧИТАЛИ ВІРШІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

  • Що я знаю про рідну мову?

  • УЖГОРОДСЬКА ПОЕТЕСА ОЛЬГА ТИМОФІЄВА ПРЕЗЕНТУВАЛА СВОЮ ФОТОВИСТАВКУ У МІСЬКІЙ БІБЛІОТЕЦІ

  • В ГОЛОВНІЙ БІБЛІОТЕЦІ МІСТА ЧИТАВ СВОЮ ПОЕЗІЮ «ВІЙСЬКОВИЙ ПОЕТ» ВОЛОДИМИР ТИМЧУК

  • В головній бібліотеці міста відбулася зустріч з відомою поетесою, психологом та педагогом


Історія міста

Місто Ужгород (кількість населення - 127 тис. населення) є центром Закарпатської області. Знаходиться у передгір’я Карпат, на річці Уж, від якої він і дістав свою назву. Ужгород з’явився приблизно у 9 столітті. Формування міста почалося із спорудження замка і поселення навколо нього. Сама фортеця була резиденцією білих хорватів - нащадків закарпатських українців. В 10 - 11 столітті білі хорвати були об’єднані із іншими східнослов’янськими племенами у єдину державу - Київську Русь.

А в 11 столітті Ужгород був захоплений угорськими феодалами, з кінця 17 і до 1918 року місто знаходиться під владою Австрії (із 1867 року - Австро-Угорщини). В цей період і надалі Ужгород не раз ставав центром боротьби проти соціального і національного гніту і за з’єднання із своїми братами на сході. В 1919 році Ужгород стає центром підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, а восени 1938 року - Карпатської України, із 1946 року - Закарпатської області у складі України.

В даний час Ужгород - адміністративний, культурний і економічний центр області, один із найдавніших міст України. По плані Ужгород різко ділиться на дві частини: правобережну (стару) і лівобережну. В старій частині міста протягуються вузькі вулиці і пам’ятки архітектури далекого минулого. Спричинена переповненням річки УжНа півдні розкинулося зовсім нове місто із великою кількістю будинків і адміністративних споруд. Лівобережжя на відмінну від правобережжя більш рівнисте і зв’язане із залізницею і шосейними дорогами. В центрі міста знаходиться гарна площа і великий сквер.

Обидві частини міста об’єднанні пішохідними і автомобільними мостами (їх налічується рівно 7) Ужгород весь час розширюється, але основним його архітектурним "стержнем" залишається набережна в граніті, яка забудовується гарними житловими будинками. Індустрія міста складає в собі машинобудівне, деревообробне, виробництво будівельних матеріалів, легку і харчову промисловість. Великий інтерес тут представляє історичні і архітектурні пам’ятки. Із пам’ятків середньовікового часу особливо прекрасний є Ужгородський замок, в якому на даний час знаходиться музей і картинна галерея. Визначна пам’ятка архітектури являється дім у стилі барокко 17 століття, колишній Кафедральний собор (1646 рік), Кометатський дім (1769 рік), горянська ротонда - видатний пам’ятник монументального живопису 12 - 15 століття і інших.

Відпочиваучи в Ужгороді туристи можуть побувати в музеї народної архітектури, мемориального дому-музею народного художника Ф.Ф. Манайло, музей історії релігії і атеізма. В художноьму музеї, який знаходиться у приміщенні колишньої міської ратуші - архітектурної і історичної пам’ятки 19 століття. Ужгородці гордяться своїм містом, шанують його революційні, боєві і трудові традиції.

Ужгород (угор. Ungvár) – найменший обласний центр України розташований на р. Уж в передгір’ї Українських Карпат на висоті близько 137 м н. р. м.

 

Археологічні знахідки на території сучасного Ужгорода належать до епохи раннього палеоліту (близько 100 тис. р. до н. е.). За всю свою багатовікову історію Ужгород мав різноманітні назви – Унгвар, Гунгвар, Онгвар, Унгуйвар, Унгоград, Гункбар, Оуггород тощо, але всі вони перекладаються, як «замок або місто на річці Уж». Одна із найдавніших згадок про місто під назвою Гункбар відноситься до 1154 р. і зафіксована вона у творі арабського географа-мандрівника Аль-Ідрісі “Книга Рожера”.

 

Здавалося б з походженням назви міста все очевидно: місто стоїть на річці Уж, тому й зветься Уж-город. Проте плазун вуж в даному випадку до назви річки ніяк не відноситься: уж – це давньоруське слово ужина – «вузьке місце»(русло річки і справді вузьке та звивисте). Але деякі дослідники вважають, що назва річки Уж – це видозмінена ще старіша назва від тюркського слова «Унг», «онг», «хунг», що в перекладі означає “вода, річка”.

 

 

 

Перша літописна згадка про місто Гунг в хроніці «Gesta Hungarorum»(«Історія угорців») сягає 872 р. Імовірно, що початком міста стало укріплене городище та поселення навколо нього. На думку українських вчених, місто було резиденцією слов’янського князя Лаборця, а угорські історики повідомляють, що в місті знаходилась резиденція Альмоса Аккора, одного з командирів кінноти князя Арпада. В 10 ст. на поселення напали кочові угорські об’єднання і захопили його. Місто отримало угорську назву Унгвар, а фортеця стала важливим опорним пунктом, який в 1086 р. витримав облогу половецького хана Кутеска. З 1214 р. Ужгород став центром комітату Унг.

 

В 1241 р. місто зруйноване монголо-татарами під проводом Батия. Історики вважають, що більшість закарпатських фортець того часу були земляними, а тому і не могли витримати облог кочівників. Така доля спіткала й ужгородське укріплення. У 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р.п.1272-1290) передав усі володіння комітату Унг в управління воєводі Фінті. А з 1290 р. господарем міста став феодал Аба Омодей. З 1322 р. і до 1691 р. Ужгород належить родині Другетів, які прийшли до Угорщини на поч. 14 ст. з Італії в супроводі правнука одного з останніх Арпадовичів та майбутнього короля Карла Роберта Анжуйського (р.п.1308-1342). Однією частиною міста – горянською – володів Філіп Другет, а іншою -дравецькою – Янош Другет. Філіп Другет будує на Замковій горі нову фортецю.

 

 

Після 1320 р. в Ужгороді побудовано міст, навколо замку селяться ремісники, селяни, дворові, замкові слуги, місто перетворюється на центр торгівлі. У 1327 р. після смерті Філіпа Другета, його майно успадкував брат Янош, який став радником короля, а в 1330 р. — жупаном комітатів Унг та Земплин. У 1380 р. місто отримало право на проведення щотижневого ярмарку, що тривало аж до радянських часів. В 15 ст. Ужгород невелике містечко в Північній Угорщині, де був військовий гарнізон, фортеця,проживало кілька десятків дворян, ремісників, торговців та понад 30 кріпосних сімей, хоча в 1430 р. місто одержує привілеї від короля й офіційно іменується “Привілейоване місто Ужгород“. Населення Ужгорода брало участь у селянській війні 1514 р., а з 1526 р. і до початку 18 ст. місто стало крайнім східним форпостом габсбургської Австрії на кордоні з Трансільванією. Незважаючи на складну політичну ситуацію, у 15-16 ст. зросла роль Ужгорода як економічного, торгівельного та івійськового центру. Зокрема зростання ролі торгівлі у розвитку міста засвідчує поява печатки з гербом міста: щит з двома виноградними лозами і двома гронами винограду.

 

У 1631 р. Ужгород нараховував 238 землеволодінь, складався із десяти вулиць на правому березі Ужа, де проживало 1200 чоловік. У 1646 р. в Ужгородському замку за сприяння Анни Другет (Янни Якушич) та її брата, римо-католицького єпископа Юрія Якушича, 63 православні священики підписали Ужгородську унію, за якою було утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті. В кінці 17 ст. Ужгород став ареною жорстокої антигабсбурзької боротьби, яку очолював граф Імре Текелі ,один із керівників боротьби за незалежність Угорщини від австрійського панування. Повстанці захоплювали замок в 1679 та 1684 рр. і частково його зруйнували. 14 квітня 1684 р. в місті Кошице (Словаччина) повсталі повісили одного з останніх господарів фортеці та міста з династії Другетів – Жигмонда Другета.

 

 

У 1691 р. помер останній член родини Другетів за чоловічою лінією. Новим наджупаном комітату Унг та власником Ужгородського замку став впливовий угорський магнат Міклош Берчені, дружиною якого була покійна на той час Христина Другет. У цей час Берчені було лише 22 роки і на руках він мав 3-х дітей. В 1695 р. Міклош Берчені одружився із 40-річною, але надзвичайно вродливою і заможною донькою державного судді Іштвана Чакі Христиною. Місцем проживання майбутнє подружжя обрало Ужгородський замок.

 

 

Ужгород почав порівняно швидко відбудовуватись і став центром культурного й політичного життя краю кінця 17 — поч. 18 ст. Після поразки визвольної війни 1711 р. Міклош Берчені обрав долю вигнанця й оселився в Туреччині. Крістіна Чакі , залишивши усе своє багатство, розділила з чоловіком нелегке життя на чужині. У 1796 р. в Ужгороді було споруджено величезний млин, який забезпечував жителів міста та сусідніх сіл. У 1845 р. відкрилася перша друкарня. В 1873 р. з Ужгорода було прокладено залізну дорогу, що з’єднувала місто з Мукачево, продовжена в 1887 р. до Стрия, в 1893 р. – до Берегово, а згодом продовжена до Самбора.

 

 

Сучасний залізничний вокзал вул. Станційна, №9.

В 1900 р. був побудований перший закарпатський спортивний стадіон «Спартак» (парк Підзамковий).

 

В 1919 р. за Сен-Жерменським мирним договором Закарпаття з центром в м. Ужгород переходить до Чехословаччини. В 1938 р. після підписання Мюнхенського договору місцевість було приєднано до Угорщини. В 1944 р. місто зайняли радянські війська, а в 1946 р. Ужгород став центром новоствореної Закарпатської області.

 

В 1990 р. тут почали відроджуватись угорські громадські організації, а в 1991 р. Ужгород один із перших населених пунктів Радянського Союзу, який відмовився виконувати накази Москви. Місто розділене р. Уж на Старе місто (правий берег) та Нове місто(лівий берег), які з’єднують 6 мостів.

 

Ми в соцмережах